Профілактична робота

 

Контакти організацій з питань захисту прав дітей для ЗДО                                                                                                                                 

 

 

Контакти телефони довіри для ЗДО                                                                                                                                                                      

 

 

        Правила безпеки у випадку фізичного або психологічного                                                                                             насильства                                                                                                                                           

 

 

  • Обдумайте свої дії на випадок, якщо акт насильства відбудеться знову;
  • Не мовчіть! Розкажіть про свою проблему рідним, близьким, друзям (людям, яким довіряєте найбільше) та обов’язково зверніться за допомогою до спеціалістів;
  • Заздалегідь знайдіть місце, куди зможете піти у разі небезпеки;
  • Намагайтеся уникати суперечок у ванній кімнаті, на кухні, де є гострі та ріжучі предмети. Якщо суперечки уникнути не вдається, намагайтеся знаходитися в кімнаті так, щоб у разі необхідності можна було би легко вийти;
  • Домовтеся із своїми сусідами, щоб вони викликали міліцію у випадку, коли почують крик з Вашого помешкання;
  • Заховайте запасні ключі від квартири (машини) так, щоб можна було б взяти їх і швидко покинути помешкання у разі небезпеки;
  • Заховайте в безпечному місці необхідну суму грошей, список з номерами телефонів, паспорт, документи дитини, інші важливі документи, також деякий одяг та необхідні ліки;
  • Знищить або заберіть із собою всі папери з можливою інформацією про Вас, які б допомогли кривднику визначити місце Вашого перебування (записні книжки, конверти з адресами та ін.);
  • Вирішіть заздалегідь, які саме цінні речі (ювелірні вироби і т д.) візьмете із собою. У випадку необхідності їх можна буде продати або здати під заставу;
  • Зверніться за допомогою до правоохоронних органів: відділ поліції за номером 102 або до дільничного інспектора;
  • Зверніться до районного відділу поліції з метою направлення на проходження судово-медичної експертизи у разі існування тілесних ушкоджень. Висновок експерта засвідчить ступень тяжкості нанесених побоїв та стане вагомим доказом у суді;
  • Проконсультуйтесь з юристом, який підкаже з чого розпочинати і як правильно підготувати документи для вирішення ситуації;
  • Тримайте під рукою номери телефонів соціальних служб, кризових та реабілітаційних центрів, неурядових організацій, що надають допомогу особам потерпілим від насильства в сім’ї;
  • Поділіться інформацією про те, куди необхідно звернутися, якщо подібна ситуація станеться із знайомою мені людиною;
  • Зверніться за допомогою на Національну «гарячу лінію» з питань протидії насильству та захисту прав дитини.

Правила безпеки у випадку психологічного насильства:

  • Не відповідати агресією на агресію;
  • Не кричати, злитися та плакати;
  • Не залишатися наодинці та заручитися підтримкою найближчих людей;
  • Ввічливо відмовлятися від того, що Вам не підходить, і рішуче – від того, що може бути небезпечним;
  • Необхідно усвідомити власну позицію в сім’ї, таким чином змінивши ставлення кривдника до себе;
  • Намагатися говорити з кривдником максимально спокійно, зрозуміло, чітко передаючи свої почуття і переживання.
  • Ваші жести та міміка не повинні викликати агресії з боку кривдника;
  • Намагайтесь пояснити, що від конфліктів в сім’ї страждає дитина;
  • Будьте сильною та впевненою в собі особистістю!
  • Зверніться за допомогою до фахівців, які практикують сімейну психотерапію і намагайтеся зробити це разом із кривдником;
  • Вчиться любити та поважати себе!
  • Навіть найменші зміни на краще не залишайте без уваги і обов’язково схвально відзначайте;

 

Ви мусите перебороти страх і зробити перший крок!

 

 

НАЦІОНАЛЬНА ДИТЯЧА «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» (безкоштовно)
0 800 500 225 (з стаціонарного) або 772( з мобільного Київстар та Лайф)
Інформаційні, психологічні та юридичні консультації. Анонімно і конфіденційно.
НАЦІОНАЛЬНА «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» З ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ, ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ГЕНДЕРНІЙ ДИСКРИМІНАЦІЇ (безкоштовно)
0 800 500 335 (з стаціонарного), 386 (з мобільного).
НАЦІОНАЛЬНА ГАРЯЧА ЛІНІЯ З ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА КОНСУЛЬТУВАННЯ МІГРАНТІВ (консультації надаються на засадах анонімності та конфіденційності; безкоштовно)
0 800 505 501 (зі стаціонарних телефонів в межах України) , 527 (з номерів Київстар, МТС, life:) та Beeline,)ПН-ПТ 10:00 -21:00, СБ 10:00 -18:00.

 

 

Етичні правила спілкування про ВІЛ

 

ВІЛ-інфекція - це захворювання, яке, незва­жаючи на значну наукову вивченість, залишаєть­ся хворобою, оповитою багатьма міфами й забо­бонами.

Перше, що відчувають більшість людей, зустрічаючись із цією темою - сильний страх. Ті, хто дізнається про наявність хвороби у знайо­мих, колег або сам вперше здає тест на антитіла до ВІЛ, бояться факту інфікування, невиліков­ності хвороби. Ті, хто довідалися про своє захво­рювання, переживають такі ж самі страхи - швидкого прогресування захворювання, труд­нощів лікування, наслідків для здоров'я і навіть життя. З іншого боку - все ускладнює страх роз­голошення діагнозу, морального або адміністра­тивного переслідування на робочому місці, труд­нощів у особистому спілкуванні із друзями, близькими, у родині. Тому необхідно вчитися то­лерантно, тактовно поводитися в ситуації, коли обговорюється проблема ВІЛ, особливо з людьми, яких ця проблема торкнулася безпосередньо.

Інформування дитини про її інфікування ВІЛ - одне з найбільш суперечливих питань, які ви­никають при вихованні і підтримці дітей, які жи­вуть з цим вірусом. Часто батьки чи інші дорослі просто бояться розповісти дитині про її ВІЛ-статус. Такі побоювання спричинені острахом:

  • можливого осуду з боку дитини;
  • завдати дитині психологічної травми;
  • самоізоляції дитини;
  • що дитина може зосередитись на прирече­ності на смерть та інше.

Іноді батьки чи інші близькі люди не знають, як пояснити дитині про її хворобу.

Багато людей вважають, що взагалі не варто відкривати дітям таємниці їхнього діагнозу. Од­нак ВІЛ-інфікована дитина з віком починає звер­тати увагу на те, що вона частіше, ніж інші діти, відвідує лікаря, перебуває у лікарні, приймає ліки, відрізняється від своїх однолітків станом здоров'я. Тому неминуче у неї виникають запи­тання, на які однак доведеться відповісти.

Починаючи таку важку розмову, необхідно враховувати багато аспектів - вік, стан здоров'я дитини, її психоемоційну зрілість, стосунки в ро­дині чи колективі тощо.

Звичайно, розмови на тему ВІЛ-інфекції у ди­тини можна починати тільки тоді, коли дитина до цього готова, як правило, не раніше, ніж їй ви­повниться п'ять років. Якщо батьки або особи, які доглядають за дитиною, не упевнені в тому, що їй вже можна довірити таємницю діагнозу (враховуючи її вік та психологічні особливості), варто відкласти цю розмову до того часу, коли дитина буде психологічно готова до неї.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) ще в 1998 році розробила етичні прави­ла для працівників ЗМІ, що висвітлюють цю тему. Ці правила цілком прийнятні і для широких кіл громадськості, зокрема - для тих, хто працює з дітьми, які можуть бути ВІЛ-інфікованими.

 

 

ВІЛ- позитивні діти: соціальний та правовий аспект

 

 

Зазвичай дитина виховується у своїй рідній сім'ї та утримується рідними батьками. На жаль, від деяких дітей батьки відмовляються ще в пологовому будинку. Якщо виховання в рідній сім'ї неможливе, то, згідно зі ст.52 Конституції України, обов'язок щодо виховання й утримання дитини бере на себе держава. Держава делегує функції з утримання й виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідним закладам, й виділяє необхідні на це кошти.

Форми утримання і виховання таких дітей:

мережа інтернатних закладів;

опіка (піклування);

дитячий будинок сімейного типу;

прийомна сім'я;

усиновлення.

Сучасна ситуація щодо державного утримання дітей, на жаль, ще далека від рівня, задекларованого в законодавстві. Діти, народжені і покинуті ВІЛ-позитивними матерями, в багатьох містах України ще й досі перебувають в інфекційних лікарнях, оскільки Будинки дитини не готові забезпечити належний догляд за цими дітьми.

На сьогоднішній день можна констатувати недостатній рівень знань як медичного, так і немедичного персоналу щодо аспекту догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми. У нашій державі почали створювати спеціалізовані Будинки дитинти (на Донеччині) та спеціалізовані групи (у Києві, Одесі, Сімферополі та інших містах). І хоча у порівнянні з інфекційними лікарнями такі заклади є більше пристосованими до догляду за ВІЛ-позитивними дітьми, у той же час створення спеціалізованих груп для цих дітей є прямим порушенням цілої низки їхніх прав, декларованих як Конституцією України, так і Конвенцією ООН з прав дитини:(ст.2 Конвенції ООН про права дитини).

Наша держава зобов'язалася в нормах законодавства гарантувати і забезпечувати в рівному обсязі права всім дітям (на повноцінний фізичний і психічний розвиток, освіту, медичне обслуговування, збереження своєї індивідуальності та інше), утому числі і ВІЛ-інфікованим. Ці вимоги підтверджено ст.16 Закону України ' "Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення".

Окрім загальних прав і свобод, ВІЛ-інфіковані діти мають право на:

  • відшкодування збитку, пов'язаного з обмеженням їхніх прав, що мало місце в результаті поширення інформації про факт зараження цих осіб ВІЛ;
  • безкоштовне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного в них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;
  • безплатний проїзд до місця лікування та в зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;
  • одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для них час до досягнення дітьми 18-річного віку. 

Згідно законодавства, дітям до 16-річного віку, інфікованим ВІЛ, призначається щомісячна державна допомога в розмірі двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян (Постанова КМУ від 10.07.98  № 1051 "Про розмір щомісячної допомоги дітям у віці до 16 років, інфікованим ВІЛ або хворим на СНІД"). 

За чинним законодавством, ВІЛ-позитивні діти є дітьми-інвалідами. Причина і термін інвалідності визначаються лікувально-консультативними комісіями (ЛКК) дитячих лікувально-профілактичних установ.

Надання невідкладної медичної допомоги дітям, які живуть з ВІЛ, не відрізняється від методик при наданні допомоги дітям, які не інфіковані ВІЛ. Необхідно лише знати, що при наданні медичної допомоги варто дотримуватись заходів профілактики інфекцій, що передаються через кров.

Такий підхід дасть можливість уникнути інфікування ВІЛ, а також своєчасно і правильно, без обмежень і зволікань надати невідкладну медичну допомогу дитині.

Фахівці впевнені, що до досягнення підліткового віку дитина має знати про свій ВІЛ-статус. Проте у якому саме віці і яким чином та кому краще повідомити дитині про це - одностайної думки немає.

Згідно з діючим законодавством, інформація про ВІЛ-статус людини є конфіденційною і становить лікарську таємницю. Передача такої інформації дозволяється тільки особі, якої вона стосується, законним представникам цієї особи, установам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду. Розголошення такої інформації медпрацівником або іншою посадовою особою кримінально карається.