Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 410 "Сонечко" комбінованого типу Харківської міської ради"

 








Поради батькам

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Профілактика комп'ютерної залежності у дитини                                                                                                                                                                                   

 

 

 

Дотримуйтеся чіткого режиму. Тривалість «спілкування» з комп'ютером для дошкільника – 20-30 хв. на день. Дітей дошкільного віку ще мож­на відволікти іншими заняттями. Тому на сльози, капризування та скарги дитини реагуйте спокійно: терпляче, пояснюйте необхідність чергування розваг за комп'ютером з іншими, важливішими справами.

 

 

Заохочуйте та хваліть дитину. Саме похва­ла – один із «чарівних ключів», що відкривають двері у внутрішній світ дитини. Хваліть її за вимиту тарілку, вміння самостійно вдягатися, за дружню та спокійну гру з іншими дітьми. У комп'ютерних іграх закладено безліч заохочень, яких діти не отриму­ють від батьків. Комп’ютер не втомлюється відзна­чати здібності, розум, спритність, надзвичайність дитини. Він позитивно реагує навіть на програш: помилки, у той час як дорослі нервують і картають дитину за її невдачі. Байдуже ставтеся до успіхів ди­тини в комп'ютерних іграх, адже в них уже закладе­не заохочення.

 

 

Будьте зразком для наслідування. Не по­рушуйте правил, які встановлюєте для дитини. Вони мають бути однаковими для всіх членів ро­дини. Проаналізуйте, чи не залежні ви самі від комп'ютера. Подолайте цю свою звичку – і вона ні­коли не виникне у вашої дитини.

 

 

Контролюйте зайнятість дитини. Залучайте її до занять у гуртках та секціях та виконання до­машніх обов'язків. Зробіть традицією сімейне чи­тання, грайте з дитиною в настільні ігри, пригадай­те ігри зі свого дитинства та зацікавте ними дитину. Спонукайте її до ігор на свіжому повітрі.

 

 

Контролюйте роботу дитини за комп'юте­ром. Важливо чітко контролювати, в які комп'ю­терні ігри грає дитина, і відстежувати будь-які від­хилення в її поведінці після того, як гру закінчено. Так, якщо, погравши, дитина стала дратівливою, збудженою, погано засинає, – це вказує на те, що або було перевищено час гри, або гра не підходить дитині. Віддавайте перевагу розвивальним іграм і сайтам. Обговорюйте з дитиною ігри, в які їй було б, на вашу думку, корисніше грати. Встановіть спеці­альні мережеві фільтри і спеціалізоване програмне забезпечення, що дасть змогу контролювати й лімі­тувати взаємодію дитини з комп'ютером.

 

 

Як визначити ступінь залежності дитини від комп'ютера

 

 

Пам'ятка-тест для батьків

 

Аби виявити ступінь залежності дитини від комп'ютера, проведіть простий тест. У момент, коли дитина сидить за комп'ютером і грає, зверніться до неї із будь-яким проханням, наприклад: «Допомо­жи мені, будь ласка, зробити подарунок для бабусі» або «Допоможи мені, будь ласка, зібрати розсипані намистинки». Залежно від того, у який спосіб відреагує дитина на ваше прохання, оцініть ступінь її комп'ютерної залежності.

 

Способи реагування дитини:

 

-        варіант А. Дитина легко відгукується на прохання, може захопитися допомогою, а по­тім «переключитися» на іншу справу і забути про комп'ютер – повна свобода від комп'ютерної за­лежності на момент тестування;

 

-        варіант Б. Дитина відгукується з другого-третього разу, неохоче виконує прохання, де­монструє невдоволення, сперечається – перший ступінь залежності або початковий етап другого ступеня залежності;

 

-        варіант В. Дитина не відгукується на про­хання дорослого, гру не перериває – залежність другого ступеня. Ризик переходу на третій ступінь.

 

 

Якщо дитина поводиться так, як описано у варі­антах Б або В, необхідно через деякий час (наступ­ного дня) звернутися до дитини з аргументованим проханням, наприклад: «Синку, допоможи мені, будь ласка. Я одна впоратися не можу. Мені потріб­на твоя допомога! Будь ласка, перерви своє заняття і допоможи мені». Якщо реакція на прохання буде аналогічною, що й за першої спроби, то можна зро­бити остаточний висновок про наявність у дитини комп'ютерної залежності й необхідність надання їй кваліфікованої допомоги фахівця.

 

 

 

Дитячі крадіжки.

Що робити, якщо дитина краде? 

 

 

Що робити не можна, якщо з'ясувалося що крадіжка здійснена вашою дитиною:


- Влаштовувати істерик і скандалів;


- Вважати, що з малюком сталося непоправне;


- Позбавляти дитину спеціально того, в чому він потребує і через що взяв чужу річ;


- Схвалювати або проявляти байдужість на факт крадіжки;


- Звинувачувати дитину, якщо вина його не доведена;


- Вимагати від дитини публічного визнання і каяття у скоєному;

 

- Називати дитину злодієм і подібними епітетами, тобто вішати "ярлики";

 

- Порівнювати з іншими дітьми чи вами: "От я ніколи не крав. І в кого ти такий?";


- Не вимагати від дитини клятви про те, що це була перша і остання крадіжка;


- Не обговорювати поведінку дитини в присутності сторонніх.

 

 

 

Що ж потрібно зробити в конкретній ситуації, коли ви виявили такий факт?


- Говорити і думати що дитина не "поцупила" а "взяла" чужу річ;


- Поговорити доброзичливо і без сторонніх з дитиною: з'ясувати звідки іграшка або річ, як вона далі планує з вкраденим розпоряджатися. Які стосунки у вашої дитини з власником речі. Так ви зрозумієте, навіщо дитина це робить;


- Якщо дитина відчуває почуття провини перед скоєним, то слід акцентувати увагу дитини на почуттях власника речі;


- Якщо дитина не відчуває почуття провини, факт крадіжки необхідно засудити. Але засудити вчинок, а не дитину;


- Повернути річ, що належить власникові. Зробити це потрібно так, як ніби ваша дитина знайшла цю річ;


Підіть і віддайте річ разом з дитиною, якщо знадобиться, захистіть його. Займіть позицію захисту від нападок з боку власника речі, його батьків, вихователів, вчителів. Дайте своїй дитині зрозуміти, що ви завжди допоможете у важкій ситуації;


- Можна постаратися робити так, щоб ваша дитина повернула річ самому власнику без зайвих свідків;


- Пояснити дитині, що свою річ можна брати без проса, а чужу - не можна. Можна тільки тоді, коли господар дозволить її взяти;


- Ведіть себе порядно, щоб дитина могла гідно вам наслідувати;


- Якщо ви стали свідком крадіжки, скажіть про це своїй дитині відкрито;


- Дайте дитині зрозуміти, що ви не схвалюєте ніякого злодійства;


- Віддавати господарям треба речі не тільки дорогі, а й дешеві;


- Заохочувати дитину визнавати свої помилки, зізнаватися в них;


- Виключити ситуації, що провокують злодійство (не тримати гроші в доступному місці);


- Почитати і обговорити літературу про моральне виховання (для малюків – в більш ігровій формі).
 

 

 

 

                                                                                                                                                                                                                    Рекомендації для батьків                                                                              щодо налагодження взаємодії з дітьми з різними поведінковими               проявами           
 

 

 

 

 

 

Надто рухливі діти

 

  • Навчальною діяльністю займайтеся з дитиною на початку дня, а не ввечері.
  • Зменшить робоче навантаження дитини.
  • Частіше використовуйте тактильний контакт – елементи масажу дотику, погладжу¬вання.
  • У будь-якій ситуації давайте короткі, чіткі й конкретні інструкції, наголошуйте на тому, що дитині треба зробити, а не на тому чого не треба було.
  • Зберігайте спокій і витримку, інакше миттєво втратите перевагу й можливість впли¬вати на дитину.

 

Діти з проявами агресивності

 

  • Будьте уважними до потреб дитини.
  • Власним прикладом демонструйте модель неагресивної поведінки.
  • Пам'ятайте, що покарання в жодному разі не мають принижувати дитину.
  • Навчайте дитину прийнятних способів вираження гніву.
  • Розвивайте в дитині здатність до емпатії.
  • Відпрацьовуйте навички реагування в конфліктних ситуаціях.

 

Тривожні діти

 

  • Спілкуючись із дитиною, не підривайте авторитет інших важливих для неї людей.
  • Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без причин те, що дозволяли раніше.
  • Ураховуйте можливості дитини, не вимагайте від неї того, чого вона не може виконати.
  • Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але завжди конкрет¬но – так, щоб вона усвідомлювала, за що саме.

 

Діти з розладами аутичного спектра

 

  • Приймайте дитину такою, якою вона є.
  • Керуйтеся інтересами дитини.
  • Дотримуйтеся визначеного режиму і ритму життя дитини, щоденних ритуалів.
  • Якнайчастіше розмовляйте з дитиною.
  • Уникайте перевтоми дитини.
  • Організовуємо відвідування додаткових занять так, аби не нашкодити дитині.
     

 

 

 

 

 

 Організуємо відвідування додаткових занять,

так аби не нашкодити дитині

 

 

 

  • Не перевантажуйте додатковою діяльністю ні дитину, ні себе.
  • Переконайтеся, перш ніж обрати гурток чи секцію, що заняття в дошкільної та інших освітніх закладах доповнюватимуть одне одне, а не дублюватимуть.
  • Уникайте під час поїздок з дитиною переповненого транспорту, особливо перед початком або після занять.
  • Обирайте для дитини гуртки й секції в центрах розвитку, що розташовані  неподалік від дому або дошкільного навчального закладу.
  • Сплануйте розклад занять дитини в гуртках та секціях так, аби в неї залишався час на відпочинок, гру та інші справи поза цим розкладом.
  • Обираючи додаткові заняття для дитини, орієнтуйтеся не на власні смаки  й інтереси, а на бажання й уподобання дитини.
  • Надайте дитині змогу випробувати свої сили в кількох різних видах діяльності, а відтак обрати те заняття, яке відповідає її можливостям та уподобанням.
  • Поважайте вибір дитини. Пам'ятайте, що вона індивідуальна й неповторна особистість. Тож у неї можуть виникнути неочікувані для вас інтереси, які доцільно заохочувати.
  • Підтримуйте хобі дитини. Адже улюблене заняття позитивно впливає на її емоційний стан і усуває ймовірність перевантаження психіки.
  • Не обирайте для дитини гуртків та секцій, заняття в яких будуть спрямовані на те, щоб за будь-яких умов зробити з неї чемпіона. Кожна справа, якою займається дитина, має бути посильною для неї. Лише тоді вона приноситиме  користь.
  • Будьте уважні до невдач дитини. Допоможіть їй пережити складний момент та не втратити віри у власні сили.
  • Не кидайте розпочату справу на півдорозі й не дозволяйте це робити дитині.
  • Пам'ятайте про вікові можливості дитини. Так, дошкільнику зарано піднімати штангу або вишивати бісером. Водночас саме цей вік є найсприятливішим для розвитку гнучкості, музичного слуху, сприймання кольору й форми.
  • Пояснюйте дитині за потреби, що набуті на додаткових заняттях навички й уміння 9доводити розпочату справу д кінця, виявляти вольові якості, планувати свою діяльність) обов’язково знадобиться їй у майбутньому під час навчання в школі й загалом у житті.

 

 

 

 

Психологічні прийоми налаштування та зняття

емоційного напруження

         

 

      Щоб налаштувати дитину на певну подію та/або зняти емоцій­не напруження можна застосовувати кілька психологічних при­йомів, зокрема такі:

·        авансування або передбачення;

·        зміщення акцентів.

      Ефективність психологічних прийомів залежить від індивідуаль­них особливостей дитини, тож вибір найдієвішого прийому мають зробити дорослі з її близького оточення.

    Авансування полягає у створенні дитиною образу її успішно­го виступу. Завдання дорослих – вербалізувати цей образ.

   «Я впевнена, що коли Марина Петрівна запросить Ведмедика на сцену, – ти підведешся і з високо піднятою головою вийдеш на середину зали».

      У такому разі дорослий не вчить «як треба», не говорить «як не треба», а виголошує «як буде», підкреслюючи свою впевне­ність у цьому і «заражаючи» нею дитину. Упевненість дитини – це «Я це знаю».

     Хлопчик, який гратиме роль Ведмедика, знає:

                            КОЛИ – коли Марина Петрівна запросить;

ЩО – підведеться і вийде;

ЯК – з високо піднятою головою;

КУДИ – на середину залу.

               Найліпше це проговорювати мимохідь, поміж іншими справами, навіть коли дитина зайнята чимось.

        «Уявляю собі, як ти гарчатимеш, показуючи Ведмедика. Усі зразу зрозуміють, що його варто остерігатися. А тоді ти голосно прочитаєш вірш. А про те, що після цього треба вклонитися, ти знаєш. Насамкінець повільно підійдеш до свого місця і сядеш на стільчик».

      Далі дорослий має так само вербалізувати процес виступу, ство­рюючи його образ,  розподіляючи його на частини.

                Спершу –

                   ЩО – продемонструвати, як гарчить ведмедик;

            ЯК – так, щоб всі зрозуміли, що його варто остерігатися.

Далі –

ЩО – прочитати вірш;

ЯК – голосно.

Опісля –

       ЩО – вклонитися.

                Варто зауважити, що дорослий максимально зміщує акцент із проблемного для дитини етапу – поклону після виступу, – ніве­люючи його звичне значення, – крапка у виступі, акцент, який може затьмарити весь виступ. Дорослий не вчить, він знову виражає впев­неність, що буде так, як треба.

                Насамкінець –

              ЩО – підійти;

             КУДИ – до свого місця;

             ЯК – повільно;

             ЩО – сісти на стільчик.

              Ще одним універсальним психологічним прийомом, який дає змогу відволікти та розслабити дітей, є бесіда. Таку бесіду присвя­чують тому, що відбудеться вже після знакової події, тобто після виступу. Наприклад, це може бути бесіда про колективну прогулян­ку парком, катання на атракціонах, запуск повітряного змія, виду­вання мильних бульбашок тощо.

               Цей прийом зміщує акцент із важливих, проте складних і три­вожних, таких, що лякають, моментів – виступу, страху помилитися тощо – на приємні, радісні та захопливі. Він мінімізує страхи дитини, а її уяву спрямовує на веселощі, тобто дитина сконцентрована не на тих моментах, яких вона найбільше боїться, а на очікуванні приємних.

              Після виступу дітей на святковому заході, незалежно від того, як вони проявили себе – вдало чи не дуже, – їх неодмінно треба похвалити. Це надасть дітям почуття впевненості та віру у власні сили, адже саме завдяки таким виступам вони отримують свій пер­ший досвід спілкування, вияву ініціативи та самостійності. А це, зре­штою, потребує щирої підтримки та уваги збоку дорослих.

 

 

 

ЯК ПІДГОТУВАТИ СЕБЕ ТА ДИТИНУ ДО СВЯТА

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

 

  •  Замисліться, чому для вас так важливо, щоб дитина виступила? Ви прагнете, щоб дитина отримала задоволення від участі у святковому заході, чи вами керує батьківське самолюбство? Помилково вважати, наче те, що добре для вас, добре й для дитини.
  • Запитайте себе, чи зобов'язана ваша дитина вчити вірші, зображати метели­ка або танцювати навколо ялинки? Адже від цього не залежить її майбутнє, і не мають залежати й ваші з нею взаємини. А змушуючи дитину робити те, що їй не до вподоби, ви навряд чи зробите її більш упевненою в собі.
  • Не залякуйте й не шантажуйте дитину, намагаючись змусити її вивчити напам'ять вірш чи пісеньку. Свято не має перетворюватися на засіб маніпуля­ції, а подарунок – на засіб педагогічного впливу.
  •  Ставтеся до підготовки до свята простіше. Не загострюйте ситуацію, не на­бридайте дитині домашніми репетиціями та повчаннями. Якщо перетворити нудне заучування на захопливу гру, дитині самій стане цікаво.
  •   Пам'ятайте, не всі діти створені для сцени. З одного боку, слід вчити дитину виступати, а з другого – неможливо зробити це за кілька днів до свята.
  •  Намагайтеся знайти час, щоб відвідати святковий ранок за участю своєї дити­ни. Адже маленькі діти виступають не перед аудиторією, а насамперед перед своїми батьками. Зверніть увагу: коли ваша дитина виступає, вона дивиться вам у вічі, шукаючи підтримку та схвалення. А тепер уявіть, що їй нікому буде дивитися в очі.
  • Не забувайте: незважаючи на те, що свято буває нечасто, це не означає, що дитина має, як дорослі, веселитися до знемоги. Дозвольте їй бути самою собою, навіть якщо для дитини найліпшим святом буде можливість тихенько відсидітися на стільці до кінця святкування.

 

 

                                                                                                                                                                        Дитина з агресивною поведінкою: спілкуємося ефективно

 

 

 

 Обміркуйте причини агресивної поведінки дитини. Ними можуть бути:

•  дефіцит батьківської уваги – у такому разі агресивна поведінка дитини є спосо­бом привернути до себе увагу;

•  ігнорування батьками проявів агресивної поведінки дитини;

•  установка дитини дорослими на те, що вона має обов'язково «давати здачу» і до­сягати своєї мети силою;

•  надто суворе виховання – фізичні покарання дитини, погрози тощо;

•  агресивна поведінка близьких дорослих, які є прикладом для дитини;

•  фільми, мультфільми або комп'ютерні ігри агресивного змісту.

 

 

 Реагуйте спокійно у разі незначних проявів агресії дитини.

Адже агресивність не­обхідна для нормального розвитку дитини: завдяки їй людина пізнає світ, захищаєть­ся, конкурує з іншими. Коли агресія – безпечна і зрозуміла, можна використовувати такі стратегії поведінки:

•  ігнорування реакцій дитини – якщо прояви агресії незначні;

•  висловлення розуміння почуттів дитини – «Я розумію, що ти злишся, тому що...», «Я розумію, що тобі неприємно те, що...» тощо;

•  переключення уваги, пропозиція розв'язати певне завдання – «Допоможи мені, будь ласка»;

•  позитивне тлумачення поведінки – «Ти злишся, тому що ти втомився»;

•  використання гумору як ефективного засобу зниження рівня напруження ситуа­ції та переключення уваги дитини.

 

 

Контролюйте свої негативні емоції під час взаємодії з дитиною з агресивною пове­дінкою.

Не проявляйте агресію у відповідь на її агресивність. Такі реакції дорослого як підвищення голосу, використання фізичної сили, нотації, негативне оцінювання осо­бистості дитини, погрози, покарання тощо, не дають змоги розв'язати проблему. Вони лише можуть на певний час утримати дитину від проявів агресії.

 

 

Обговоріть із дитиною її поведінку, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте. 

Однак пам'ятайте, що аналізувати поведінку в момент прояву агресії не варто: дити­на все одно Вас не почує і не зрозуміє. Тому таку розмову слід починати після того, як всі учасники ситуації заспокояться. Під час розмови важливо зберігати спокій та об'єктивність, щоб описати, як дитина поводилася під час прояву агресії, які слова вживала, не оцінюючи її поведінку. Потім слід докладно обговорити негативні наслід­ки агресивної поведінки, а також вказати на можливі конструктивні способи взаємодії в конфліктних ситуаціях.

 

 

Установіть з дитиною зворотний зв'язок – це один з дієвих способів зниження рів­ня її агресії. Для цього можна використати такі прийоми:

•  констатування факту – «Ти поводишся агресивно»;

•  постановка запитання, що констатує – «Ти злишся?»;

•  розкриття мотивів агресивної поведінки – «Ти хочеш мене образити?», «Ти хо­чеш продемонструвати свою силу?»;

•  виявлення власних почуттів щодо небажаної поведінки – «Мені не подобається, коли до мене застосовують силу»;

•  апелювання до правил поведінки – «Ми із тобою домовлялися!».

 

 

 Висловлюйте своє негативне ставлення винятково до вчинків дитини, а не до особистості в цілому.

Дитина має зрозуміти, що батьки люблять її, але вони проти її агресивної поведінки.

 

 

Станьте для дитини прикладом: продемонструйте зразки конструктивної поведінки у стресових або конфліктних ситуаціях. Контролюйте свої емоції.

 

 

 Обговорювати агресивні прояви поведінки дитини без сторонніх людей – це дасть змогу зберегти позитивну репутацію дитини.

Адже дитині складно визнати свою неправоту. Для неї найстрашніше – це публічний осуд і негативна оцінка. Справ­ді, репутація агресора може закріпитися за дитиною, і вона буде змушена діяти від­повідно.

 

Навчайте дитину конструктивних способів вираження гніву та розв'язання кон­фліктів на кшталт:

намалювати свій гнів та порвати аркуш, побити подушку чи бок­серську грушу тощо. Також навчайте дитину проявляти емпатію, ефективно взаємоді­яти з однолітками.

 

 

Допомагайте дитині спрямувати її агресію в безпечне русло, наприклад, запропо­нуйте відвідувати спортивну секцію.

 

 

                                                                                                                                                                                                                         Дитячі страхи                                                                                                                                                                                                                                                  

 

 

 

 

Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може пробиратися в майбутнє людини і тероризувати її все життя.

Отже, чого можуть боятися наші діти? Це залежить від віку дитини. До 7 років у дітей переважають так звані природні страхи, які базуються на інстинкті самозбереження. Якщо описати більш конкретно, то можна виділити окремі страхи, які притаманні певному віковому періоду.

 

Від 1 до 3 років
  • страх темноти (основний страх у цьому віці);
  • страх залишитися насамоті;
  • нічні страхи.

 

Від 3 до 5 років
  • страх одинокості, тобто страх “бути ніким”;
  • страх темноти;
  • страх замкнутого простору;
  • страх казкових персонажів.

 

Від 5 до 7 років
  • страхи, пов’язані зі стихіями: пожаром, глибиною;
  • страх батьківського покарання;
  • страх перед тваринами;
  • страх страшних снів;
  • страх втратити батьків;
  • страх смерті;
  • страх запізнитися;
  • страх перед зараженням якоюсь хворобою.

 

 

                                                                                               Поради батькам

 

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати такі правила.

Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.

Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливими є оптимістичні прогнози на завтра.

Не припускайте ситуації змагання, публічного виступу дитини.

Дуже ефективними є вправи на релаксацію, психогімнастика.

Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

малювання, лялькового, настільного театру, ігрової терапії, музикотерапії, психологічних ігор, фізичних вправ, етюдів, читання художньої літератури.

 

                                                                                       Завдання для батьків

 

Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що вас тривожить. Після виконання малюнку, порвіть його на дрібні шматочки та викиньте, позбавтесь своїх переживань.

Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв. (Відповіді: «Котигорошко», «Коза-дереза», «Котик і півник», «Ох»; О. Толстой «Пригоди Буратіно»; Дж. Родарі «Цибулино»; твори С. Маршака, С. Михалкова та ін.).

Вправа «Закінчи речення» Я хочу… Я вмію… Я зможу…

Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення було радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе у майбутньому, якими будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте.

Домашнє завдання. Проведіть ці завдання з дитиною для зменшення рівня тривожності та страхів.

 

              Поради батькам щодо оволодіння дітьми навичками адекватного                                                             реагування на ситуацію успіху/неуспіху

 

 

 


 

  • Надайте дитині можливість самостійно розв'язувати складні ситуації. Обов'язково підтримуйте дитину, щоб вона відчувала, що ви поруч, і прислуха­лася до ваших порад.

 

  • Не висміюйте невдачі дитини, якими дріб'язковими вони вам не здавалися б. За будь-яких обставин залишайтеся на боці дитини.

 

  • Розповідайте дитині про власні поразки, помилки, переживання, що їх супроводжували. Проте не слід асоціювати свої невдачі з невдачами дитини.

 

  • Заохочуйте дитину до прийняття позиції іншої людини, аналізування власних емоцій тощо. Так вона матиме змогу поглянути на себе ніби збоку, зрозуміти переживання інших.

 

  • Пам'ятайте, що той, хто програв, — не жертва. Не поспішайте втішати ди­тину — можливо, вона й не збиралася страждати. Ліпше закцентувати увагу на тому, що під час гри, змагання, конкурсу всім було весело та цікаво.

 

  • Не робіть вигляд, ніби нічого не сталося. Якщо після поразки дитини жод­ним чином на це не відреагувати, вона може подумати, що сталося щось на­стільки жахливе, що про це не можна навіть говорити.

 

  • Почекайте, поки мине перше розчарування дитини через поразку. Після цього запропонуйте обговорити, що цього разу їй не вдалося. Також можна проаналізувати прийоми, які застосовували переможці.

 

  • Не порівнюйте свою дитину з іншими, успішнішими дітьми чи тими, кого теж спіткала невдача.

 

  • Навчайте дитину поважати почуття інших. Обов'язково похваліть її, якщо вона відзначилася, досягла успіху. Проте зверніть її увагу на дітей, які про­грали і через це засмутилися. Поясніть, що не варто перед ними хизуватися своєю перемогою, ліпше підбадьорити їх.